Голуб Віктор Іванович
Народився:
20 грудня 1968 р.
Військові
Загинув:
3 липня 2023 р.
Додаткові фото
Біографія
Голуб Віктор Іванович
Народився 20 листопада 1968 року в селі Глібівка Вишгородського району Київської області.
Військове звання солдат. Проходив військову службу на посаді стрільця-гранатометника у в/ч А4017-250СБ.
У період з 11 липня 2022 року по 03 липня 2023 року брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей, зокрема в районах населених пунктів Білогорівка Луганської області, Спірне та Роздолівка Донецької області.
До лав Збройних Сил України вступив добровільно з 14 березня 2022 року.
Освіта середня. Улюблені предмети: фізична культура, англійська мова, математика.
У цивільному житті працював у метрополітені міста Києва на посаді міліціонера, а також на базі відпочинку «Глібівка».
Одружений. У нього залишилися дружина та син.
Захоплювався спортом і рибалкою.
Друзі згадують його як добру, чуйну та відповідальну людину. У допомозі був безвідмовним, життєрадісним, кмітливим, мав гарне почуття гумору.
Війна застала Віктора в рідному селі Глібівка Вишгородського району Київської області, яке на той час перебувало під окупацією. Попри небезпеку, коли ворог був зовсім поруч, він не залишився осторонь — допомагав людям, працював у медпункті та базі відпочинку де доставляв продукти тим, хто не зміг евакуюватися.
12 березня 2022 року, під обстрілами, він зміг вирватися з окупації — виїхав останнім евакуаційним автобусом до Києва. А вже 14 березня, не сказавши ні слова рідним, добровільно пішов до ТЦК. Лише згодом пролунав короткий дзвінок: він уже у лавах Збройних Сил України.
Перші бої Віктор прийняв під Києвом у селі Димерка. Там він побачив перші втрати — поранених і загиблих побратимів. Далі були Луганщина, Донеччина — важкі штурмові бої, небезпечні завдання, постійна боротьба.
У населеному пункті Білогорівці Луганської області потрапив в оточення. Два тижні без зв’язку, без жодної звістки. Та ще раніше він казав: найстрашніше — коли дзвонить незнайомий номер… тоді вже все…
Після поранення — лікарня в місті Краматорськ, потім шпиталь у місті Черкаси. П’ять днів відпустки після виписки дали шанс перепочити, залишитися подалі від фронту, але Віктор не зміг інакше.
«Я не можу. Там мої хлопці. Я повертаюся», — сказав він, і повернувся.
Попереду були бої за населений пункт Спірне та його звільнення, далі населений пункт Роздолівка. Українські воїни тримали оборону, стояли до останнього.
03 липня 2023 року в одному з боїв за населений пункт Роздолівка Бахмутського району Донецької області, Віктор загинув.
Він залишив по собі не лише біль втрати, а й гідний приклад мужності, відданості та справжньої любові до України.
Похований у селі Глібівка Вишгородського району Київської області на сільському кладовищі.
За мужність і відданість Україні, Указом Президента України від 27 грудня 2023 року № 854 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), відзначений подяками «За мужність при виконанні бойових завдань», медаль «Незламним героям російсько-української війни».
Рішенням Димерської селищної ради Віктору Голубу присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави в місті Києві парк «Партизанської слави», селищі Димер та в селі Глібівка Вишгородського району Київської області.
Вічна пам’ять та шана Захиснику України
Народився 20 листопада 1968 року в селі Глібівка Вишгородського району Київської області.
Військове звання солдат. Проходив військову службу на посаді стрільця-гранатометника у в/ч А4017-250СБ.
У період з 11 липня 2022 року по 03 липня 2023 року брав участь у бойових діях на території Донецької та Луганської областей, зокрема в районах населених пунктів Білогорівка Луганської області, Спірне та Роздолівка Донецької області.
До лав Збройних Сил України вступив добровільно з 14 березня 2022 року.
Освіта середня. Улюблені предмети: фізична культура, англійська мова, математика.
У цивільному житті працював у метрополітені міста Києва на посаді міліціонера, а також на базі відпочинку «Глібівка».
Одружений. У нього залишилися дружина та син.
Захоплювався спортом і рибалкою.
Друзі згадують його як добру, чуйну та відповідальну людину. У допомозі був безвідмовним, життєрадісним, кмітливим, мав гарне почуття гумору.
Війна застала Віктора в рідному селі Глібівка Вишгородського району Київської області, яке на той час перебувало під окупацією. Попри небезпеку, коли ворог був зовсім поруч, він не залишився осторонь — допомагав людям, працював у медпункті та базі відпочинку де доставляв продукти тим, хто не зміг евакуюватися.
12 березня 2022 року, під обстрілами, він зміг вирватися з окупації — виїхав останнім евакуаційним автобусом до Києва. А вже 14 березня, не сказавши ні слова рідним, добровільно пішов до ТЦК. Лише згодом пролунав короткий дзвінок: він уже у лавах Збройних Сил України.
Перші бої Віктор прийняв під Києвом у селі Димерка. Там він побачив перші втрати — поранених і загиблих побратимів. Далі були Луганщина, Донеччина — важкі штурмові бої, небезпечні завдання, постійна боротьба.
У населеному пункті Білогорівці Луганської області потрапив в оточення. Два тижні без зв’язку, без жодної звістки. Та ще раніше він казав: найстрашніше — коли дзвонить незнайомий номер… тоді вже все…
Після поранення — лікарня в місті Краматорськ, потім шпиталь у місті Черкаси. П’ять днів відпустки після виписки дали шанс перепочити, залишитися подалі від фронту, але Віктор не зміг інакше.
«Я не можу. Там мої хлопці. Я повертаюся», — сказав він, і повернувся.
Попереду були бої за населений пункт Спірне та його звільнення, далі населений пункт Роздолівка. Українські воїни тримали оборону, стояли до останнього.
03 липня 2023 року в одному з боїв за населений пункт Роздолівка Бахмутського району Донецької області, Віктор загинув.
Він залишив по собі не лише біль втрати, а й гідний приклад мужності, відданості та справжньої любові до України.
Похований у селі Глібівка Вишгородського району Київської області на сільському кладовищі.
За мужність і відданість Україні, Указом Президента України від 27 грудня 2023 року № 854 нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно), відзначений подяками «За мужність при виконанні бойових завдань», медаль «Незламним героям російсько-української війни».
Рішенням Димерської селищної ради Віктору Голубу присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави в місті Києві парк «Партизанської слави», селищі Димер та в селі Глібівка Вишгородського району Київської області.
Вічна пам’ять та шана Захиснику України