Бугаєнко Анатолій Васильович
Народився:
18 липня 1994 р.
Військові
Помер:
24 квітня 2024 р.
Додаткові фото
Біографія
Бугаєнко Анатолій Васильович
Народився 18.07.1994 року в селі Рудня-Димерська Вишгородського району Київської області.
Позивний "Бугай".
Військове звання солдат.
Кулеметник 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти
в/ч А7342.
Приймав участь в захисті міста Києва, перебував в Чорнобильській зоні АЕС з 01.07.2023 по 04.09.2023 року.
Мобілізувався добровольцем 24.02.2022 року.
Освіта середня- спеціальна (кухар).
Улюблені предмети: гігієна та санітарія виробництва, фізіологія харчування, охорона праці, виробниче навчання.
В цивільному житті працював оператором наладчиком в Нових Петрівцях.
Неодружений, залишились батьки.
Захоплювався спортом.
Спогади батька:
«В житті мій син був добрим, справедливим, завжди допомагав, ніколи не перечив, завжди давав згоду на мої прохання і вимоги по роботі вдома. Був люблячим сином.»
Спогади мами:
«Це була зірочка в моєму житті, а тепер вона згасла. Любов була безмежною один до одного. Давав вірні поради щодо життя і праці. Веселий, дружелюбний, згуртовував своїх друзів на хороші вчинки. В перші дні війни пішов захищати своїх рідних та Батьківщину.»
Спогади брата Руслана:
«Дружба була з дитинства». Ми жили в люблячій сім’ї. Завжди були разом. Пішли захищати родину та Україну теж разом. Провели дитинство весело, дружно і радісно. Хоч Толя і був молодшим братом, але завжди давав поради, з якими я завжди рахувався. Будучи в лавах ТРО, завжди був першим, не боявся труднощів, не ховався за спинами побратимів, характер бойовий, покладистий, принциповий. Друзі та побратими поважали. Був справжнім лідером, без страху, не шукав легких шляхів, умів організувати, вести за собою, бути першим, яка б важка ситуація не була. Виніс тіло побратима з поля бою».
Толя говорив: «Воювати підуть усі, якби не наші сини, то рашисти були б у Рудні, ми вас ніколи не підведемо і з Русіком (брат) будемо захищати, прізвище «Бугаєнко» буде гучним».
Загинув в населеному пункті Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
Вірний військовій присязі, мужньо виконував військовий обов’язок в бою за Батьківщину, потрапив під ворожий артилерійсько-мінометний обстріл, був поранений, але не евакуйований, 1 рік і 8 місяців мав статус безвісти зниклого.
Нагороджений медалю «Незламним Героям російсько-Української війни» 01.10.2023 року.
Похований на кладовищі в селі Рудня-Димерська Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Володимирівка Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Анатолію Бугаєнко присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.
Народився 18.07.1994 року в селі Рудня-Димерська Вишгородського району Київської області.
Позивний "Бугай".
Військове звання солдат.
Кулеметник 1-го стрілецького відділення 3-го стрілецького взводу 2-ї стрілецької роти
в/ч А7342.
Приймав участь в захисті міста Києва, перебував в Чорнобильській зоні АЕС з 01.07.2023 по 04.09.2023 року.
Мобілізувався добровольцем 24.02.2022 року.
Освіта середня- спеціальна (кухар).
Улюблені предмети: гігієна та санітарія виробництва, фізіологія харчування, охорона праці, виробниче навчання.
В цивільному житті працював оператором наладчиком в Нових Петрівцях.
Неодружений, залишились батьки.
Захоплювався спортом.
Спогади батька:
«В житті мій син був добрим, справедливим, завжди допомагав, ніколи не перечив, завжди давав згоду на мої прохання і вимоги по роботі вдома. Був люблячим сином.»
Спогади мами:
«Це була зірочка в моєму житті, а тепер вона згасла. Любов була безмежною один до одного. Давав вірні поради щодо життя і праці. Веселий, дружелюбний, згуртовував своїх друзів на хороші вчинки. В перші дні війни пішов захищати своїх рідних та Батьківщину.»
Спогади брата Руслана:
«Дружба була з дитинства». Ми жили в люблячій сім’ї. Завжди були разом. Пішли захищати родину та Україну теж разом. Провели дитинство весело, дружно і радісно. Хоч Толя і був молодшим братом, але завжди давав поради, з якими я завжди рахувався. Будучи в лавах ТРО, завжди був першим, не боявся труднощів, не ховався за спинами побратимів, характер бойовий, покладистий, принциповий. Друзі та побратими поважали. Був справжнім лідером, без страху, не шукав легких шляхів, умів організувати, вести за собою, бути першим, яка б важка ситуація не була. Виніс тіло побратима з поля бою».
Толя говорив: «Воювати підуть усі, якби не наші сини, то рашисти були б у Рудні, ми вас ніколи не підведемо і з Русіком (брат) будемо захищати, прізвище «Бугаєнко» буде гучним».
Загинув в населеному пункті Кліщіївка Бахмутського району Донецької області.
Вірний військовій присязі, мужньо виконував військовий обов’язок в бою за Батьківщину, потрапив під ворожий артилерійсько-мінометний обстріл, був поранений, але не евакуйований, 1 рік і 8 місяців мав статус безвісти зниклого.
Нагороджений медалю «Незламним Героям російсько-Української війни» 01.10.2023 року.
Похований на кладовищі в селі Рудня-Димерська Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Володимирівка Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Анатолію Бугаєнко присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.