Бабійчук Ярослав Миколайович
Народився:
24 серпня 1987 р.
Військові
Загинув:
19 квітня 2024 р.
Додаткові фото
Біографія
Бабійчук Ярослав Миколайович
Народився 24.08.1987 року в місті Києві.
Позивний "Костоправ".
Військове звання молодший сержант, в/ч А0222.
Посада санітарний інструктор медичного пункту 3 механізованого батальйону в/ч А0222, окремої Президентської бригади імені Гетьмана Богдана Хмельницького.
Закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" де отримав спеціальність- фахівець з фізичної реабілітації.
У перші дні повномасштабного вторгнення добровільно прибув до Тернопільського ТЦК та СП та 11 березня 2022 року став на захист Батьківщини. Після початку служби перебував у районі Яворова Львівської області, де військова частина зазнала ракетного удару ворога. Із серпня 2022 року виконував бойові завдання на території Донецької області, поблизу населених пунктів Великої Новосілки та Урожайного. Брав участь у контрнаступальній операції Збройних Сил України влітку 2023 року. Пізніше був передислокований до м. Києва та зарахований до Президентської бригади.
У цивільному житті понад 15 років працював у сфері фізичної реабілітації. Допомагав людям повертатися до повноцінного життя після травм та захворювань. Для багатьох пацієнтів був не лише реабілітологом, а й людиною, яка повертала віру у власні сили та одужання.
Одружений, залишились батько Микола Михайлович, дружина Світлана Миколаївна та донька Маргарита.
Захоплювався фізичною реабілітацією, медициною, відновленням здоров'я людей, вивченням сучасних методик допомоги та порятунку життя. Любив спілкування з людьми, завжди прагнув бути корисним і допомагати тим, хто цього потребував.
Спогади рідних, друзів та побратимів:
Ярослав був людиною, яка жила за принципом: "Хто, як не я?" Коли Україна опинилася в небезпеці, він не шукав виправдань і не чекав повістки. Уперші дні повномасштабного вторгнення добровільно став до лав ЗСУ.
У мирному житті він рятував людей, як реабілітолог. На війні продовжив робити те саме, але вже під обстрілами, ризикуючи власним життям. Побратими згадують його, як людину виняткової витримки та відповідальності. Він ніколи не відмовлявся від евакуацій. Розуміючи всі ризики, сідав у машину й вирушав за пораненими тоді, коли кожна хвилина могла означати життя або смерть.
Під час контрнаступу 2023 року працював майже без сну та відпочинку. За словами побратимів, на стабілізаційний пункт щоденно надходили десятки поранених. Ярослав був серед тих, хто приймав людей з поля бою, стабілізував їхній стан та допомагав дістатися лікарень. Для нього за кожним пораненим стояла не просто людина. Це був чийсь син, батько, чоловік, брат, друг. Він добре розумів ціну кожного врятованого життя.
Ярослав був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Найбільшою його радістю була донька Маргарита. Попри війну, він завжди знаходив слова любові та підтримки для рідних. Він залишив після себе пам'ять про людину честі, доброти, відповідальності та великого серця.
Основними обов'язками Ярослава були: евакуація поранених із поля бою, надання домедичної та медичної допомоги, організація занять з тактичної медицини для військовослужбовців свого підрозділу та доданих підрозділів. За спогадами побратимів, за час служби він допоміг урятувати життя великій кількості українських військових.
Дружиною Героя написана і видана книга про його життя та військову службу, покликана зберегти пам'ять про нього, його цінності та подвиг.
Загинув 19.04.2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Урожайне Волноваського району Донецької області До останнього виконував свій обов'язок бойового медика, рятуючи життя українських воїнів. За словами побратимів, прах Героя залишився на полі бою.
Нагороджений грамотою за сумлінне виконання службових обов'язків, розумну ініціативу та старанність у повсякденній діяльності з нагоди Дня Збройних Сил України. Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "За збережене життя".
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Лісовичі Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Ярославу Бабійчуку присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.
Народився 24.08.1987 року в місті Києві.
Позивний "Костоправ".
Військове звання молодший сержант, в/ч А0222.
Посада санітарний інструктор медичного пункту 3 механізованого батальйону в/ч А0222, окремої Президентської бригади імені Гетьмана Богдана Хмельницького.
Закінчив Відкритий міжнародний університет розвитку людини "Україна" де отримав спеціальність- фахівець з фізичної реабілітації.
У перші дні повномасштабного вторгнення добровільно прибув до Тернопільського ТЦК та СП та 11 березня 2022 року став на захист Батьківщини. Після початку служби перебував у районі Яворова Львівської області, де військова частина зазнала ракетного удару ворога. Із серпня 2022 року виконував бойові завдання на території Донецької області, поблизу населених пунктів Великої Новосілки та Урожайного. Брав участь у контрнаступальній операції Збройних Сил України влітку 2023 року. Пізніше був передислокований до м. Києва та зарахований до Президентської бригади.
У цивільному житті понад 15 років працював у сфері фізичної реабілітації. Допомагав людям повертатися до повноцінного життя після травм та захворювань. Для багатьох пацієнтів був не лише реабілітологом, а й людиною, яка повертала віру у власні сили та одужання.
Одружений, залишились батько Микола Михайлович, дружина Світлана Миколаївна та донька Маргарита.
Захоплювався фізичною реабілітацією, медициною, відновленням здоров'я людей, вивченням сучасних методик допомоги та порятунку життя. Любив спілкування з людьми, завжди прагнув бути корисним і допомагати тим, хто цього потребував.
Спогади рідних, друзів та побратимів:
Ярослав був людиною, яка жила за принципом: "Хто, як не я?" Коли Україна опинилася в небезпеці, він не шукав виправдань і не чекав повістки. Уперші дні повномасштабного вторгнення добровільно став до лав ЗСУ.
У мирному житті він рятував людей, як реабілітолог. На війні продовжив робити те саме, але вже під обстрілами, ризикуючи власним життям. Побратими згадують його, як людину виняткової витримки та відповідальності. Він ніколи не відмовлявся від евакуацій. Розуміючи всі ризики, сідав у машину й вирушав за пораненими тоді, коли кожна хвилина могла означати життя або смерть.
Під час контрнаступу 2023 року працював майже без сну та відпочинку. За словами побратимів, на стабілізаційний пункт щоденно надходили десятки поранених. Ярослав був серед тих, хто приймав людей з поля бою, стабілізував їхній стан та допомагав дістатися лікарень. Для нього за кожним пораненим стояла не просто людина. Це був чийсь син, батько, чоловік, брат, друг. Він добре розумів ціну кожного врятованого життя.
Ярослав був люблячим чоловіком і турботливим батьком. Найбільшою його радістю була донька Маргарита. Попри війну, він завжди знаходив слова любові та підтримки для рідних. Він залишив після себе пам'ять про людину честі, доброти, відповідальності та великого серця.
Основними обов'язками Ярослава були: евакуація поранених із поля бою, надання домедичної та медичної допомоги, організація занять з тактичної медицини для військовослужбовців свого підрозділу та доданих підрозділів. За спогадами побратимів, за час служби він допоміг урятувати життя великій кількості українських військових.
Дружиною Героя написана і видана книга про його життя та військову службу, покликана зберегти пам'ять про нього, його цінності та подвиг.
Загинув 19.04.2024 року під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Урожайне Волноваського району Донецької області До останнього виконував свій обов'язок бойового медика, рятуючи життя українських воїнів. За словами побратимів, прах Героя залишився на полі бою.
Нагороджений грамотою за сумлінне виконання службових обов'язків, розумну ініціативу та старанність у повсякденній діяльності з нагоди Дня Збройних Сил України. Почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України "За збережене життя".
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у селищі Димер та селі Лісовичі Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Ярославу Бабійчуку присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.