Онищенко Сергій Олександрович
Народився:
7 січня 1994 р.
Військові
Помер:
14 травня 2024 р.
Додаткові фото
Біографія
Онищенко Сергій Олександрович
Народився 07.01.1994 року в місті Києві.
Позивний "Зєльоний".
Військове звання солдат.
Гранатометник, стрілецького відділення, стрілецького взводу, стрілецької роти,
в/ч А7300.
Навчався в місті Києві. Закінчив 9 класів в середній ЗОШ № 262. У 2013 році закінчив професійний ліцей Національного Авіаційного університету і здобув професію токар, оператор верстатів з програмним керуванням, оператор комп’ютерного набору.
В цивільному житті працював: ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ РАДІОАПАРАТУРИ» на посаді токаря.
Добрий, відзивчивий, позитивний.
24.02.2022 року під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, пішов добровольцем на захист Батьківщини з села Володимирівка.
З 25.02.2022 року боронив столицю України.
З 29.10.2023 року безпосередньо приймав участь у бойових діях та виконував бойові завдання в районі населеного пункту Курдюмівка Донецької області там і отримав першу контузію.
З 20.12.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Бахмутській міській територіальній громаді Бахмутського району Донецької області, Константинівська міська територіальна громада Краматоського району Донецької області.
29.02.2023 року брав участь у заходах недопущення прориву сил противника на напрямку Андріївка-Курдюмівка та захоплення позицій.
З 26.04.2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України,захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з агресією російської федерації проти України перебуваючи в Очеретинській селищній громаді Покровського району Донецької області.
Загинув 14.05.2024 року поблизу населеного пункту Соловйове Покровського району Донецької області після здійснення ворогом мінометного обстрілу.
Спогади батька Онищенка Олександра Дмитровича:
Виконуючи бойове завдання на позиціях, він проявив справжню мужність, витримку та відданість побратимам. Після ворожого мінометного обстрілу не розгубився і одразу кинувся допомагати іншим. Разом із батьком до самого ранку відкопували з під землі побратима Антоненка Івана. Коли обстріли трохи вщухли, йому вдалося ненадовго заснути після важких і виснажливих годин бою. У цей час батько заводив нову групу бійців, які мали замінити їх на позиціях.
Та відпочинок тривав не довго – поранені хлопці розбудили його і попросили вийти на зв’язок. Не зважаючи на втому та виснаження, він одразу піднявся і мужньо попрямував до іншого бліндажа, де знаходились рації. Ризикуючи власним життям, він підтримував зв’язок , адже більшість побратимів були поранені.
Виходячи з позицій у чотирьох ( Дід, Зєльоний, Гнатик і Каспер), винесли побратима Олексія на позивний «Льова» , який був поранений в ногу.
Його відвага, відповідальність і готовність допомагати іншим навіть у найважчі хвилини назавжди залишаться прикладом справжньої сили духу та братерства.
Нагороджений Комбатантським Хрестом (посмертно).
Похований на кладовищі в селі Рудня-Димерська Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у місті Києві, селищі Димер та селі Володимирівка Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Сергію Онищенко присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.
Народився 07.01.1994 року в місті Києві.
Позивний "Зєльоний".
Військове звання солдат.
Гранатометник, стрілецького відділення, стрілецького взводу, стрілецької роти,
в/ч А7300.
Навчався в місті Києві. Закінчив 9 класів в середній ЗОШ № 262. У 2013 році закінчив професійний ліцей Національного Авіаційного університету і здобув професію токар, оператор верстатів з програмним керуванням, оператор комп’ютерного набору.
В цивільному житті працював: ПАТ «УКРАЇНСЬКИЙ НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ РАДІОАПАРАТУРИ» на посаді токаря.
Добрий, відзивчивий, позитивний.
24.02.2022 року під час повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України, пішов добровольцем на захист Батьківщини з села Володимирівка.
З 25.02.2022 року боронив столицю України.
З 29.10.2023 року безпосередньо приймав участь у бойових діях та виконував бойові завдання в районі населеного пункту Курдюмівка Донецької області там і отримав першу контузію.
З 20.12.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захист безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Бахмутській міській територіальній громаді Бахмутського району Донецької області, Константинівська міська територіальна громада Краматоського району Донецької області.
29.02.2023 року брав участь у заходах недопущення прориву сил противника на напрямку Андріївка-Курдюмівка та захоплення позицій.
З 26.04.2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України,захисту безпеки населення та інтересів держави у зв’язку з агресією російської федерації проти України перебуваючи в Очеретинській селищній громаді Покровського району Донецької області.
Загинув 14.05.2024 року поблизу населеного пункту Соловйове Покровського району Донецької області після здійснення ворогом мінометного обстрілу.
Спогади батька Онищенка Олександра Дмитровича:
Виконуючи бойове завдання на позиціях, він проявив справжню мужність, витримку та відданість побратимам. Після ворожого мінометного обстрілу не розгубився і одразу кинувся допомагати іншим. Разом із батьком до самого ранку відкопували з під землі побратима Антоненка Івана. Коли обстріли трохи вщухли, йому вдалося ненадовго заснути після важких і виснажливих годин бою. У цей час батько заводив нову групу бійців, які мали замінити їх на позиціях.
Та відпочинок тривав не довго – поранені хлопці розбудили його і попросили вийти на зв’язок. Не зважаючи на втому та виснаження, він одразу піднявся і мужньо попрямував до іншого бліндажа, де знаходились рації. Ризикуючи власним життям, він підтримував зв’язок , адже більшість побратимів були поранені.
Виходячи з позицій у чотирьох ( Дід, Зєльоний, Гнатик і Каспер), винесли побратима Олексія на позивний «Льова» , який був поранений в ногу.
Його відвага, відповідальність і готовність допомагати іншим навіть у найважчі хвилини назавжди залишаться прикладом справжньої сили духу та братерства.
Нагороджений Комбатантським Хрестом (посмертно).
Похований на кладовищі в селі Рудня-Димерська Вишгородського району Київської області.
Пам’ять про Захисника вшановано на Алеї Слави у місті Києві, селищі Димер та селі Володимирівка Вишгородського району Київської області.
Рішенням Димерської селищної ради Сергію Онищенко присвоєно звання "Почесний громадянин Димерської селищної територіальної громади" (посмертно).
Вічна пам’ять та шана Захиснику України.